Якщо хочете побачити, як працюють конкретні прийоми на практиці, а не в теорії, шукайте зразок публічного виступу. Цим сьогодні й займемося.
У попередньому дописі – «Структура публічного виступу» я розповів про три базові елементи будь-якого виступу. Сьогодні ви побачите, як це реалізовано у конкретній промові.
Одразу попереджаю про те, що ця стаття буде довгою, оскільки наше завдання не поверхнево пройтися по цій темі, а “копнути” вглиб. Тому запасайтеся терпінням, порцією кофеїну та готовністю почати по-новому глянути на публічні виступи.
Для сьогоднішнього аналізу я обрав виступ капелана Андрія Зелінського «Перемога – досягнення команди». Саме цю тему оратор презентував на TEDxUCU восени 2018 року. Цей приклад публічного виступу ми розберемо по цеглинках і побачимо, як професійно можна вибудувати свою презентацію.
Отець Андрій Зелінський є прекрасним зразком спікера, який не лише обирає актуальні теми, які базуються на його життєвому досвіді, але й долучає до свого виступу багато риторичних прийомів. Саме завдяки останнім, його виступи стають ще сильнішими та переконливішими.
Для максимальної практичності сьогоднішнього уроку, ми спочатку охопимо поглядом усю структуру промови отця Андрія, а потім розглянемо кожен блок тексту окремо.
У вступній частині спікер задається питанням про те, що таке перемога та, після короткої самопрезентації, переходить до ключової ідеї про те, що «перемога – це завжди досягнення команди».
В основній частині Андрій Зелінський розповідає про три інгредієнти, які необхідні для створення команди, що буде здатною перемагати. Кожну з цих складових він розкриває через приклади, як з власного життя, так і за допомогою фактів з історії людства.
На завершення свого виступу отець кілька разів повторює три інгредієнти та ключову ідею «перемога – це досягнення команди». Спікер акцентує увагу на тому, що перемога необхідна не лише на полі бою, але й усіх сферах діяльності.
А тепер, коли ви побачили ліс, час перейти до дерев. Спершу я наведу вам сам текст публічного виступу, а після нього додам кілька коментарів щодо того, на що варто звернути увагу.
«Шановні друзі! Живемо з Вами у час, коли не говорити про перемогу неможливо. Про будь-яку, будь-якого масштабу, на будь-якому полі бою, але про перемогу. Саме про це сьогодні хочеться з Вами поділитись кількома, як на мене, важливими, простими, але надзвичайно важливими суттєвими думками.
Що таке перемога? У мене є своє визначення і, зазвичай, коли починаю про щось говорити, то пропоную визначення.
Так от, вважаю, що перемога – це виконане завдання, досягнута ціль, реалізована мета або мрія, яка стала дійсністю. Завдання, цілі, мета потребують конкретних параметрів, потребують чітких координат. Перемог абстрактних не існує. Часто кажу, що кожна перемога потребує імені. І перед тим, як Ви вирушите у свій шлях до своєї перемоги, пам’ятайте – Ваша перемога також потребує імені. Але цього замало.
Як дійти до своєї власної чи, зрештою, до нашої спільної перемоги? У Морській піхоті України ми віримо, що і один у полі може бути відважним воїном, але перемога – завжди досягнення команди.
Сьогодні обіймаю штабну посаду капелана у 36 окремій бригаді морської піхоти, і у філософії морської піхоти дуже чітко сформульовано завдання у житті кожного морського піхотинця: боротися і перемагати! Боротися і перемагати, але навіть тоді, коли ти уже достатньо сильний, достатньо відважний, достатньо здібний для того, аби виконати поставлене завдання – тобі потрібна команда. І один у полі може бути відважним воїном, але перемога – завжди досягнення команди.»
Отець Андрій вже з перших фраз розпочинає використовувати усю силу риторичних фігур – тут ви знайдете і анафору (будь-який, достатньо), і анадиплозіс (боротися і перемагати), і антитезу (в останньому речені відважний воїн протиставляється команді).
У вступі спікер дає визначення ключовому поняттю «перемога», щоб в подальшому легше знайти спільну мову з аудиторією та уникнути непорозумінь через різне трактування цього слова.
Окрім цього, оратор розповідає про себе, що допомагає зрозуміти хто такий спікер, і чому він експерт у цій темі.
А тепер настає час детальніше пояснити свою ідею і перейти до розкриття першого з трьох інгредієнтів – вимогливості у тренуваннях.
«Отож, як створити оту команду, здатну на перемогу? Ефективну команду, якщо хочете. Сьогодні хочу поділитись з Вами дуже простим рецептом від Морської піхоти України. Три важливі, три прості інґридієнти.
Перший – вимогливість у тренуваннях. Мудрість каже, емпіричні дані підтверджують – вода таки точить камінь. Не силою – постійним зусиллям. Але точить, змінює дійсність.
Тренування таки змінюють нас радше своєю постійністю, чітко визначеною ціллю, конкретним завданням, метою, яку ми перед собою ставимо, але спільні тренування творять нову дійсність, вони не просто змінюють нас, вони допомагають нам стати частиною чогось іншого, іншої дійсності, іншого, якщо хочете, організму. Вони навчають нас бажати, думати і діяти спільно. Бажати, думати і діяти спільно.
Вимогливість, яка створює умови стресу допомагає нам мобілізувати увесь наявний у нас ресурс на рівні біологічному, психологічному, але лише для того, аби чітко і конкретно запропонувати відповідь на ту ситуацію, в якій ми знаходимось. Бажати, думати і діяти спільно означає сформувати в собі надзвичайно потужну силу – волю до перемоги.
Коли ми говоримо з Вами про перемогу команди, один з найважливіших, мабуть, механізмів це звичайно спільна воля до перемоги. Однією із важливих традицій в підрозділах Морської піхоти України до сьогоднішнього дня залишається проходження смуги психологічних перешкод для того, аби отримати право скласти клятву морського піхотинця.
Смуга перешкод – це не лише випробування для окремого воїна, це не лише формування у собі характеру відважного, відданого, вмілого. Це гартування спільного характеру, спільної волі до перемоги, спільного організму.
Я дуже люблю приклад, який часто повторюю і не омину нагоди зробити це сьогодні. Плутарх ділиться своїми знаннями про Спарту і пише, що у Стародавній Спарті безжалісно позбавляли громадянських прав, а, інколи, подекуди, можна знайти інформацію про те, що і самого життя, того воїна, який на полі бою губив не спис, не меч, не шолом, а щит. Тому що твій щит – це твоя відповідальність за того, хто стоїть поруч, це твоя відповідальність за бойовий стрій. Слабкий стрій – слабка Спарта. І так дуже важливо у процесі вимогливих тренувань навчитись бажати, думати і діяти спільно. Створити в собі спільну волю, яка дозволить трансформувати мою дію у конкретну перемогу, спільну перемогу: у виконане завдання, у досягнуту ціль, у реалізовану мету. У Морській піхоті України ми віримо, що вимогливість у тренуваннях формує не лише умілого воїна, а гартує дух підрозділу. »
Для розкриття першого інгредієнту спікер спочатку вдається до фразеологізму «вода камінь точить», після того – розкриває ідею через пояснення процесу проходження смуги перешкод, і, на завершення робить відсилання до ідей Стародавньої Спарти.
Якщо вдаватися до подачі, то ви можете помітити, що отець Андрій починає активно використовувати так звані «ораторські тріади» – «завдання, ціль, мета», «відважного, відданого, вмілого», «бажати, думати, діяти». Цей прийом він вміло поєднує з анафорами та антитезами.
І ще одни важливий момент, який міг пройти повз вашу увагу. Андрій Зелінський знову (як і вступі) вдається до «ми віримо». Чому це так важливо? Бо коли спікер розповідає про свої особисті переконання, цінності, мрії, він, таким чином, поглиблює контакт зі слухачами. Про що ми, зазвичай, розмовляємо з незнайомими людьми? Про погоду, про події у світі, про курси валют. Тобто, будемо говорити про щось зовнішнє, поверхневе. Натомість, з близькими нам людьми ми можемо піднімати більш особистіші теми – що я люблю, у що я вірю. Тому, якщо ви наважитесь перейти в розмові на глибокий особистісний рівень, тим самим ви скажете вашій аудиторії – «я вам вірю, і тому поділюся особистим».
Йдемо далі – інгредієнт другий.
«Другий важливий інґридієнт – це, звичайно, єдність у випробуваннях. Тільки-но у Вас з’являється спільна мета – неминучими стають спільні випробування на шляху до Вашої мети. Уміння спродукувати якусь філософію, знайти якісь категорії, які дозволять Вам зрозуміти що відбувається, а, відтак, знайти сенс, знайти силу, знайти ресурс рухатись далі, навіть перед обличчям, здавалось би, нездоланних перешкод, це один із найважливіших кроків до формування команди, здатної на перемогу. Єдність у випробуваннях. Біль, розділений поміж іншими членами команди, стає слабшим. Радість, розділена з членами команди стає значно більшою і значно потужнішою.
25 жовтня 1415 року. Під містечком Азенкур у північній Франції стояло виснажене тривалим переходом, хворобами, браком провіанту, промокле до нитки англійське військо. З протилежного боку, за ними з погордою спостерігала в шестеро більша за чисельністю, значно шляхетнішого походження, отже, краще озброєна, французька армія. Поміж ними 28-літній король-воїн.
Те, що вдалось того дня зробити королю перед лицем, здавалось би, нездоланних перешкод, перед лицем, однозначно, неминучої поразки, стало класикою, якщо хочете, військової тактики, але, ще більше стало класикою мистецтва формування команди, мистецтва комунікації, а, отже, таки формування лідера, здатного формувати команду.
Генріх V перед лицем нездоланних перешкод, за дуже короткий час сформував команду, здатну на перемогу. Його промова дійшла до нас словами самого Шекспіра: «Того, хто нині кров проллє зі мною за брата матиму. Як був простим, йому цей день шляхетність подарує. Цей день, на віки вічні, у пам’яті залишиться людській. Разом з ним і нас запам’ятають: щасливців жменьку і братів по зброї».
Французька армія того дня зазнала нищівної поразки. І значно більше, ніж довгі англійські луки перемогу вирвала промова молодого короля-воїна. Та сама, у якій йому вдалось переконати підлеглих, що їхнє сьогодення і їхнє майбуття єдине для всіх, і воно у їхніх руках. Їхнє сьогодення і їхнє майбуття воно єдине для всіх і воно у їхніх руках! Адже кожен англійський воїн у клекоті того бою відчував себе братом свого короля, сином свого народу, причетним до того ж болю, того ж бою і тієї ж перемоги. Розділені по-братськи випробування роблять біль – слабшим, воїна – міцнішим, а команду – нездоланною. У клятві морського піхотинця ми присягаємо ніколи не підводити і не покидати своїх товаришів по зброї, чи у час великих і серйозних випробувань, чи на полі бою, чи, зрештою, навіть у цивільному житті. Ми повторюємо: «Раз морпіх – морпіх назавжди», член команди назавжди.»
Тут основним прийомом розкриття ідеї є сторітеллінг. Історія вражаючої перемоги армії Генріха V над військом Франції є чудовим прикладом того, як єдність у випробуванні може зміцнити команду.
У цій частині хочу акцентувати увагу на такому прийомі як «паралелізм». Суть його полягає в тому, що підряд повторюються кілька структурних одиниць (речень, словосполучень), які мають схожу структуру. Ось вони:
«Розділені по-братськи випробування роблять біль – слабшим, воїна – міцнішим, а команду – нездоланною».
Ось ще один приклад:
«Біль, розділений поміж іншими членами команди, стає слабшим. Радість, розділена з членами команди стає значно більшою і значно потужнішою.»
Не буду акцентувати вашу увагу на анафорах та тріадах, бо сподіваюся, що вони вже самі кидаються вам в очі.
А ми рухаємося далі.
Наступний інгредієнт – мрія, яка більша за життя.
«Великі перемоги, шановні, потребують великих цілей. А конкретні цілі вимагають великої відваги. Велику відвагу запалюють лише яскраві мрії. Відтак, третій важливий інгредієнт, я його, зазвичай, називаю мрія, більша за життя.
Морському піхотинцю Роману Олійнику 20 років. Нещодавно куля пройшла через його тіло, наробивши багато шкоди усередині його тіла, понищивши цілу низку внутрішніх органів, дещо довелось прибрати хірургам, згодом певний час у комі. І от перші слова, які лунають з боку його матері тільки-но він повернувся до тями: «Як ти?». І перші чіткі слова Романа: «Морська піхота не здається». Усвідомлення того, що він належить до якогось бойового братства: відданих, відважних, завжди вірних, що він є частиною однієї з кращих команд стала для нього можливістю вхопитись за життя і, зрештою, перемогти ті виклики, які з’явились на його шляху у, можливо, найскрутніший момент його молодої долі. Він це зробив, бо пам’ятав, що він є частиною чогось більшого за саме життя.
Коли творите команду – не бійтесь запалити їй мрію більшу за саме життя, більшу за просто монотонність повсякденних буднів, мрію, яка освітлює горизонт!
Перемога вимагає більше, аніж просто чіткої мети і чіткого горизонту, конкретного обрію. Перемога завжди буде вимагати мрію, яка буде освітлювати Вам обрій до якого Ви зібрались вирушити в дорогу. Перемога вимагає мрії, але мрії, яка допомагає Вам самим стати трішечки кращими. Вимагаючи від себе трішечки, але постійно більшого, не стоячи на місці, докладаючи інколи мінімальних, але, деколи, максимальних зусиль для того, аби наблизити цей обрій.»
При розкритті третьої складової, окрім вже згаданих вище прийомів, отець Андрій вдається до такого прийому як «анадиплозіс». Згідний, що слово це слово може звучати як назва якогось захворювання, та насправді все простіше та безпечніше. Український аналог назви «ланцюжок» краще доносить суть цього прийому – показати непримітний взаємозв’язок між двома елементами. Розгляньмо «ланцюжок» на конкретному прикладі.
«Великі перемоги, шановні, потребують великих цілей. А конкретні цілі вимагають великої відваги. Велику відвагу запалюють лише яскраві мрії.»
Як бачите, для того, щоб продемонструвати взаємозв’язок між перемогою та мрією, отець Андрій вибудовує логічний ланцюжок «перемога потребує цілі, ціль потребує відваги, відвага потребує мрії».
Цей прийом стане й для вас незамінним в тих ситуаціях, коли вам необхідно буде продемонструвати неочевидну залежність між двома поняттями.
А коли усі три складові розкриті, настає час для підбивання підсумків.
«Коли Вам потрібно створити команду, здатну на перемогу, команду ефективну, пам’ятайте: перше, дайте ім’я своїй перемозі, назвіть свою перемогу і станьте відважним воїном, готовим захищати її до кінця. Друге – створіть команду і запаліть її мрію, яскравішу за саме життя. Шановні, Україні сьогодні потрібна перемога: в науці й освіті, міжнародній політиці й економіці, в медицині й спорті, мистецтві й на полі бою. Кожна перемога вимагає більше, аніж відважного воїна, вона вимагає команди воїнів, запалених єдиною мрією. Мрії вимагають віри у себе. Коли вирішили вирушити у напрямку перемоги – творіть команди, здатні на перемогу, запалені мрією, більшою за життя.
Це простий рецепт від Морської піхоти України, який може стати Вам таки в пригоді. Команду, здатну на перемогу творять вимогливість у тренуваннях, єдність у випробуваннях і мрія, більша за життя. В Морській піхоті України ми віримо – і один у полі може бути відважним воїном, але перемога – це завжди досягнення команди.»
Як бачите, оратор вміло ще раз повторює ключові ідеї зі свого виступу та звертає увагу на тому, що перемога буває не лише на полі бою. Перемога необхідна у всіх сферах діяльності.
У дописі нам вдалося проаналізувати публічний виступ отця Андрія Зелінського, людини з чіткою життєвою та громадянською позицією, активіста, який повсякчас докладає неймовірні зусилля для того, щоб Україна, а разом із нею і ми, змінювалися на краще.
Є дещо, що заховалося від нашої уваги – це неймовірна подача, яка надає життя мертвому тексту. А тому, на завершення, я пропоную вам переглянути виступ отця Андрія Зелінського та звернути увагу на майстерне використання пауз та акцентів, які додають спікеру переконливості.
Громадяни України! Що ми чуємо сьогодні? Це не просто вибухи ракет, бої, гул авіації. Це…
Фокуси мовлення (мови) - це психологія впливу в чистому вигляді. Якщо уникати надскладної наукової термінології,…
Самопрезентація багатьом дається важко. Здавалося б, що може бути складного у тому, щоб коротко розповісти…
Артикуляційна гімнастика дозволить вам говорити чіткіше, але це лишень технічний бік... Насправді ви отримаєте значно…
Якщо ви хоча б краєм вуха чули про публічні виступи, то про таку людину, як…
Ми щодня розмовляємо. Це для нас стало настільки звичним процесом, що не помічаємо, наскільки важливу…
This website uses cookies.
View Comments