Як оратору ставити запитання слухачам

Не кожен сучасний оратор наважується ставити запитання слухачам. Причин може бути багато: він банального “не хочу” до прихованого “боюся, що не будуть відповідати”. Сучасний спікер не має права нехтувати цим неймовірним професійним інструментом. Сучасне ораторське мистецтво неможливе без інтерактиву.

Ви вже знаєте, як відповідати на запитання публіки, навіть якщо ці запитання є не вельми зручні, а деколи провокативні. Сьогодні ви дізнаєтесь, як не провалити виступ, ставлячи запитання слухачам, та коли необхідно використовувати цю техніку.

Як не треба робити

Талановита ведуча та продюсерка Тіна Канделакі вирішила розпочати свій виступ саме із запитання…, та все пішло не за планом.

“Розпочнімо з простого запитання: як ви вважаєте, хто винний у ваших проблемах? Підніміть руки ті, хто вважає, що сам винний у своїх проблемах”.

Це був бізнес-форум. Як ви розумієте, аудиторія в залі добре знає, наскільки важливо брати відповідальність на себе. Тому реакція на запитання була доволі очевидною – більшість людей підняла руки. Запитання мало на меті підвести слухачів до основної теми… яка виявилася неактуальною. 

Спікерці не залишилися нічого іншого, як продовжувати виступ за розробленим заздалегідь планом:

“А тепер підніміть руки ті, хто вважає, що у проблемах винні обставини, доля, погані керівники”.

Жодної піднятої руки. 

“Тобто, ви всі такі відповідальні?”

Запитання перейшло до категорії риторичних, адже ніхто не бажав на нього відповісти. Спікерці не залишалося нічого іншого, як прийняти результати голосування і відштовхуватись від того, що є.

“Ви знаєте, це дуже круто. Це дуже добре… тому, що я думаю, що це найголовніша проблема… Більшість людей звинувачують обставини”.

Мабуть, не в одного слухача в цей момент в голові з’явилося запитання “в цьому залі немає нікого з твоєї “більшості”… про що ти збираєшся нам розповідати наступні 40 хвилин?”

Ця історія показує нам, як навіть досвідчені спікери роблять помилки. Та варто пам’ятати, що завдяки своїй професійності та харизмі їм вдається швидко виходити з таких незручних ситуацій, про які публіка швидко забуває. Але не забуває відео, яке вічно буде зберігатися на Youtube. 

Тому спочатку з’ясуємо, які найпоширеніші помилки ораторів.

Як не потрібно ставити запитання

Читаючи ці варіанти, відзначайте, які з цих огріхів належать вам.

Запитання-трюїзми. Трюїзм – це очевидний факт, який не піддається сумніву. Вам траплялося чути такі запитання, як: “Ви хотіли б жити краще?”, “Підніміть руку ті, хто закінчив школу”, “Хто з вас хоча б колись катався на велосипеді?”. Відчуваєте присмак банальності з нотками штучності? Після таких запитань у публіки може зникнути бажання взаємодіяти зі спікером.

Сам краще знаю. Спікер ставить запитання слухачам, а потім, не дочекавшись реакції публіки, сам відповідає на запитання. Переважно це пов’язано з надмірним хвилюванням – для спікера сприйняття часу спотворюється через стрес. Секундна пауза може здаватися вічністю. Як наслідок – немає пауз, швидке мовлення, надмірна щільність контенту.

Гарячі запитання – холодна аудиторія. Ніхто не пропонує сексу на першому побаченні… Ну, гаразд, майже ніхто. Так от і на аудиторію не потрібно одразу нападати з питаннями: “У чому сенс життя?” та “Поділіться своїми враженнями про перше куплене помешкання”. Такі питання є занадто складними для початку. 

Ідея проста. Якщо аудиторія «холодна», тобто у вас ще немає з нею встановленого контакту, то складні запитання ставити не варто. Складність запитань може зростати в міру встановлення зв’язку.

На допиті. Інколи спікер настільки захоплюється запитанням, що в публіки може виникнути закономірне запитання “А хто кому тут має розповідати?”. Тоді вимальовується активна меншість, яка з готовністю відповідає на кожне запитання спікера, та пасивна більшість, яка, розуміючи, що спікер нічого нового не розповість, переключає увагу на свої чарівні телефони.

Без запитань. Якщо на виступ вам відведено 3-5 хвилин, то часу на запитання у вас може не бути. Та якщо  часу у вас більше, то відсутність інтерактиву може стати суттєвим недоліком. Будьте обережними, щоб ненароком не потрапити в категорію лектора, який без упину говорить.

Як ви бачите способів для створення ораторського фейлу є багато… і це при тому, що ми розібрали лише декілька найпопулярніших. Та якщо є помилки, то мають бути й правила, що дають змогу підсилити ваші виступи за допомогою інтерактиву.

Навіщо вам ставити запитання до публіки?

Тут у нашому меню буде кілька пунктів, з яких можна обрати те, що вам буде до смаку. Деякі речі будуть очевидними, інші – потребують пояснень та прикладів.

Утримати увагу публіки.

Усе просто – важко втикати в інстаграм, коли з тобою розмовляють. Хоча є унікуми, які примудряються і це робити, але це скоріше виняток з правил. Для усіх інших діє правило: коли мені ставлять запитання, то я думаю, яку відповідь дати. Окрім цього, нам приємно, коли хочуть знати саме нашу думку.

Сегментація аудиторії.

Коли ви готуєтеся до виступу, то у вас є певні очікування стосовного того, хто ваша аудиторія, якими проблемами вона живе. Та як це буває в житті, сподівання сподіваннями, а реальність на все це має свою думку. Тому, якщо ваш виступ прив’язаний до певної цільової аудиторії, то не полінуйтесь зробити опитування, щоб зрозуміти, що перед вами саме ті, люди, на яких ви розраховували. 

Якщо ж є великий ризик, що аудиторія буде “не та, що треба”, то подумайте над запасним планом. Щоб не було як з Тіною Канделакі.

Створення візуального підтвердження.

Принцип соціального доказу ніхто не скасовував – що більше людей щось обирають (йогурт, туалетний папір чи кандидата) тим привабливішим стає цей об’єкт вибору – бо не дарма ж ним бажають заволодіти так багато представників роду людського. Саме через запитання до публіки ми можемо створити ефект соціального доказу.

Наприклад, ви проводите семінар і серед учасників бачите багато знайомих облич – ці люди вже проходили ваші навчальні програми. У такому разі ви можете після самопрезентації попросити підняти руки тих, хто брав участь у ваших тренінгах. Ліс піднятих рук справить враження на тих, хто прийшов до вас вперше. А в тих, хто підняли руки, з’явиться відчуття спорідненості – вони ж мають схожі смаки, бо зробили такий самий вибір – вони обрали вас.

Ще один приклад. Є в нас, людей, така особливість – коли потрапляємо в якусь халепу (проблему), то думаємо, що така ситуація могла трапитись лишень з нами. Спікер може зруйнувати це наше уявлення через опитування. Наприклад, “підніміть руки ті, хто вже не раз задумувався над делегуванням частини своїх обов’язків, але дотепер нічого в цьому напрямку так і не зробив”. Ліс піднятих рук продемонструє наскільки проблема є поширеною.

Робота із запереченнями.

Якою б фантастичною не була ваша ідея – завжди буде кілька людей, які щось не зрозуміли або з якихось власних причин не вподобали вашу пропозицію. Якщо ви проводите презентацію для однієї людини чи невеликої групи, то можна і напряму запитати про сумніви та заперечення. Якщо ж ви виступаєте перед сотнею людей, то правила гри змінюються – вам необхідно зрозуміти заперечення аудиторії, проговорити їх та дати на них відповідь. 

Саме тому ви можете почути у виступах професійних ораторів такі слова: “в когось з вас могло з’явитися питання “А чи не задорого це?”. Як на мене, то ціна цілком виправдана. І це тому, що…”. Ось вам і сила риторичних запитань. А якщо заперечення ви проговорите саме тими словами, які використовує ваш слухач, то ціни вам не буде.

Підвести до ключової ідеї.

Для того, щоб швидко налаштувати публіку на відповідний лад і перейти до теми виступу, ви можете розпочати свою презентацію зі серії проблемних запитань. Це особливо актуально, якщо часу на виступ у вас обмаль.

Наприклад, ви презентуєте нову систему очищення води. Чудовим варіантом для початку презентації буде серія запитань: “Ви переконані, що п’єте чисту воду? Чи справді випита вами сьогодні вода не стане причиною хвороби завтра?” Тут завдання одне – спонукати людей задуматися над проблемою, вирішення якої ви згодом запропонуєте.

Висновки

Розвиток технологій змінив правила гри в публічних виступах – ви не маєте права бути нудними. Втрата уваги аудиторії – це смерть вашої презентації. Якщо ви цього не бажаєте, то робіть свої презентації такими, щоб від вас нереально було відірватися. Зробити це можна багатьма способами – розповідаючи історії, обираючи актуальну тему, вибудовуючи першокласну структуру, і, як ви сьогодні дізналися, без інтерактиву ваш виступ має усі шанси врізати дуба ще до того, як завершиться відведений вам час. 

Практикуйте ці п’ять перевірених часом варіантів використання запитань і ви відчуєте, як у публіки буде прокидатися все більший інтерес до ваших ідей. 

Монолог помер – хай живе інтерактив!