fbpx

Сторітеллінг або продам дорого

Чи підозрювали ви що можна продавати повітря? Навіть не повітря, а звук, коливання повітря.

Як це робиться? Ось вам одна історія

Одного вечора я дивився незвичайний документальний фільм про вірування. Називався він «Мана: за межами віри» («Mana: Beyond Belief»). У фільмі йшлося про людей, місця, культуру та ритуали усього світу. Були показані послідовники Елвіса, шанувальники Туринської плащаниці, свято цвітіння сакури в Японії, африканські ритуали, людина в Індії, що інсталює новий комп’ютер, благословляючи його, і багато іншого. Приголомшливий фільм!

Один із сюжетів фільму був присвячений залаштунковій історії про відому картину (передбачалося, що її написав Рембрандт) під назвою «Чоловік в золотому шоломі». Згідно фільму картина настільки популярна, що люди заповнили б приміщення галереї в три ряди, щоб поглянути на неї хоч краєм ока. Рекламісти використовували цей образ для продажу продукції, і шедевр став популярним на весь світ.

Дещо пізніше група дослідників прискіпливо проаналізувала картину і зрештою дійшла висновку, що робота не може належати пензлю Рембрандта.

Натовпи людей раптом розтанули: більше нікому не було діла до чоловіка з золотим шоломом. Картина висить в одній з галерей Німеччини, і мало кого зараз цікавить. Той же самий твір мистецтва. Репродукції з нього продаються по всьому світу і сьогодні, але він не притягує до себе увагу цінителів мистецтва.

Що ж трапилося?

Картина залишилася тою ж… її не дряпали, не обливали фарбами, їй просто змінили історію. Ось і усе. Ви і самі можете помітити, що основна вартість світових шедеврів не в їх віртуозному виконанні, а в історії, яка до них додається. Для того щоб проілюструвати цю думку, пропоную вам ще одну історію.

У червні 2011 року, в Лос-Анджелесі, на аукціоні «Profiles In History» знаменита «відлітаюча» сукня Мерилін Монро була продана за 4,6 млн доларів. Саме в цьому платті, створеному модельєром Вільямом Травіллою, Мерилін стала секс-символом епохи. У цій сукні Мерилін Монро знялася в фільмі «Сверблячка сьомого року» в 1955 році. Сцена, коли потік повітря з вентиляційного люка піднімає спідницю героїні, стала діамантом світового кіно. Нагадаємо, що Мерилін Монро – одна з найкращих американських актрис, удостоєних зірки на голлівудській «Алеї слави», і, за визнанням мільйонів, володарка кращих форм епохи.

Але кожна історія має свою ціну. Так само як і свою ціль. Одна історія вчить, як це роблять казки, легенди, притчі. Інші історії задля статусу та роздування ціни. Недавно натрапив на сюжет, де розповідалося, що продали картоплю фрі, яку недоїв Бекхем. Ото цінна покупка. Добре, що така річ довго буде зберігатися.

Але сьогодні поговоримо про ті, історії, які нас вчать.

В повсякденному житті нам доводиться вибирати між смачним та корисним. Але з історіями цього вибору робити немає потреби. Давайте навчимося робити історії корисними, а потім, додавши трішки спецій, зробимо їх смачними.

Першим про що варто подбати, так це визначитися з головною ідеєю вашої історії. Як головна ідея?

Коли ви визначилися з тим, про що будете розповідати, слід її трішки впорядкувати. Для прикладу візьмемо композицію твору, яку ми вчили в школі. Згадуємо.

Все в тумані. Туман повільно розчиняється. Ви сидите з партою, оглядаючись довкола. Так, ви перенеслися в часі. І ось коло дошки вчитель говорить про композицію. Він розповідає вам про те, що кожен твір має вступ, основну частину та кінцівку. Далі вчитель каже про домашнє завдання. Але нам цього не треба. Все, що треба, ви вже почули. Тому повертаємося назад.

Для прикладу візьміть свою історію та розділіть її на три частини. В першій частині ви знайомите слухачів в місце та часом події, а також з її учасниками. Ця частина називається “Жили-були” або “В одному далекому царстві”.

Друга частина є найбільшою. Тут ви розповідаєте про те, як розвивалися події. Саме тут ви маєте описати пригоду, що з вами сталася. Це має бути кульмінацією – піком емоцій у вашій історії.

І ось надійшов час для третьої частини, в якій ви опишете, як ця подія змінила учасників, та до яких висновків ви дійшли.

Для когось ще залишається таємницею, але коли ваша аудиторія буде слухати вашу історію, то більшість людей, будуть уявляти себе головним учасником фільму. А отже ті висновки які ви скажете, ці слухачі приймуть собі. Ось і маєте“троянського коня” в сучасних умовах. Вам вдалося дати людям ідею, без насилля та без особливих зусиль.

Коли історія є готовою, прийшов час розставити акценти та промалювати дрібні деталі. Для цього використовуйте описи та паузи. Це ті самі спеції, що зроблять вашу історію “смачною”. Але будьте обачні – багато спецій – це не до добра.

А до чого тут ораторська майстерність? Все дуже просто. Історія – це спосіб поділитися власними ідеями з публікою. Оратори-початківці часто недооцінюють мистецтво розповіді історія. А дарма.

Робіть з життєвих історій власні маленькі шедеври, та діліться ними з оточуючими. Адже історії – один з найдавніших інструментів для передачі досвіду та розважання. Бажаю вам цікавих та захопливих історій.

Leave a Reply