fbpx

Мова тіла. Експерименти Альберта Маграбяна

Якщо ви цікавитеся публічними виступами, самопрезентацією чи просто комунікацією, то з такою статистикою ви вже зустрічалися: співрозмовник сприймає від вас інформацію на 55% через мову вашого тіла (жести, пози, міміка), 38% через звучання голосу та лише 7% значення слів. Якщо ви потрапите на курси ораторської майстерності, то приготуйтеся до зустрічі з цими трьома чарівними числами.

Як правило, людина, що вперше стикається з такими даними, дуже швидко їх запам’ятовує, адже вони вражають, дивують. Саме цією статистикою оперують на різноманітних тренінгах. Та й сам я на початках користувався цими цифрами. Але звідки вони взялися?

Вперше сумніви в цих даних в мені посіяв Радислав Гандапас, який розповідаючи про цю статистику, сказав, що навіть не розуміє як таку річ можна вимірювати. Згодом я побачив виступ Ларса Седмена на конференції TEDx. У своєму виступів Ларс теж піддавав сумніву цю статистику та висловлював тверде переконання в тому, що слова мають набагато більше значення.

Не так давно, читаючи книгу Майка Клейтона «Як говорити так, щоб вас слухали», я знайшов розділ у якому автор викрив усю правду про походження цієї славнозвісної статистики. Отож, вмощуйтеся зручніше та приготуйтеся до невеликого екскурсу в історію.

Експеримент №1. Слова та їх звучання

У 1967 році Альберт Меграбян (Albert Mehrabian) спільно з Мортоном Вейнером (Morton Wiener) провели один невеликий експеримент, участь у якому взяли 30 студентів.

Експеримент полягав у наступному: на плівку записали як люди з різним настроєм говорили одне з дев’яти слів (три позитивні:  “dear””thanks” “honey”, три нейтральні: “maybe” “oh” “really” та три негативні: “brute” “don’t” “terrible”). Усіх учасників експерименту поділили на три групи по десять чоловік, після чого кожна група отримала завдання оцінити внутрішній стан людини, що говорить слово. Для прийняття рішення перша група мала особливу увагу звертати на значення слів, друга – на тон голосу, третя – і на значення і на тон.

Цей експеримент дослідники підсумували таким висновком:

«Результати показують, що оцінка внутрішнього стану промовця, при участі суперечливості повідомлення між окремими словами та інтонацією, насамперед, на основі відношення здійснюється на основі тонального компонента.»

Експеримент №2. А як щодо мови тіла?

Наступний свій експеримент Альберт Меграбян провів спільно з Сюзан Феріс (Susan Ferris). Якщо у попередньому експерименті досліджували оцінювання внутрішнього стану промовця на основі значення слова та його звучання, то цього разу науковці досліджували що впливає більше на прийняття рішення про внутрішній стан – тон голосу ти вираз обличчя.

При цьому весь експеримент будувався на вимові одного нейтрального слова “maybe” («можливо»). Піддослідні чули звучання цього слова, сказаного з однією з трьох інтонацій (позитивна, нейтральна та негативна). При цьому в руки їм давали одну з трьох фотографій, як яких жінки зображали емоції (знову ж таки – позитивні, нейтральні та негативні).

В результаті цього експерименту дослідники дійшли висновку, що учасники експерименту приймали рішення в 1,5 частіше на основі фотографій, а ніж на основі почутого слова.

Ось звідки ростуть ноги в цієї статистики. Сам автор не одноразово застерігав:

«Будь ласка, зверніть увагу, що це та інші рівняння щодо відносної важливості вербальних і невербальних повідомлень були отримані з експериментів, пов’язаних з комунікаціями почуттів і відносин (наприклад, подобається — не подобається). Якщо комунікатор говорить про свої почуття або відносини, ці рівняння не можна застосовувати.»

Отож наступного разу, як ви почуєте, що оратор апелює до цієї статистики, підійдіть до нього у перерві та пошліть його за цим посиланням. У жодному разі не треба викрикувати з місця про те, що все це не правда – це може підірвати авторитет доповідача та й створити між вами конфлікт.

Допоможіть, будь ласка, зупинити сліпе передавання цієї статистики.

І на завершення маленький мультфільм. Все ж про те саме – про міф, якому вже понад пів століття.

Leave a Reply