fbpx

Три історії – три уроки

Пишайся своєю працею

Коли космічні дослідження в Америці ще тільки починалися, тодішній американський президент Джон Кеннеді відвідав базу НАСА. Він зустрівся там з ученими та дослідниками, поспілкувався з адміністраторами, бухгалтерами, лаборантами та багатьма іншими, хто докладав свої сили до того, щоб проект був втілений в життя. Всі вони мріяли підкорити космос і були горді своєю діяльністю.

Вже йдучи до свого лімузину, Кеннеді наткнувся на сивого негра біля купи сміття, в одній руці якого був пакет для сміття, а в іншій – совок. Президент ввічливо запитав його:

– А що ви робите тут?

Розігнувши спину, прибиральник уважно подивився на президента і з почуттям власної гідності, що лунав в його голосі, відповів:

– Те ж, що і будь-яка людина. Я працюю, щоб зробити можливим політ людини на Місяць. Ось чим я тут займаюся.

Свобода творчості

Коли Мікеланджело висік з глиби мармуру знамениту статую Давида, всі городяни прийшли подивитися на це чудо. З’явився й кардинал зі своєю свитою. Статуя була прекрасна, і всі захоплювалися її досконалістю. Але кардинал звик давати настанови, і тому, звернувшись до Мікеланджело, сказав:

– Мені подобається ваша робота Але в одному місці, он там, на плечі, мені здається, трохи потрібно стесати!

Мікеланджело не став сперечатися з кардиналом, від якого так багато залежало, а й схибити проти гармонії та краси художник не хотів.

І тоді він взяв у праву руку молоток, в ліву – зубило і непомітно прихопив трохи мармурової крихти. Піднявшись по сходах, Мікеланджело почав стукати, вдаючи, що вдаряє по скульптурі, а сам потроху висипав з руки мармурову крихту. Потім він спустився і запитав кардинала:

– Зараз краще?

Кардинал примружив одне око, уважно подивився на статую і сказав:

– Ось тепер прекрасно!

Реальність і фантазія

Одного разу Пікассо, будучи вже відомим художником, їхав першим класом з Ніцци в Париж. Його супутником був відомий американський колекціонер творів мистецтва. Американець запитав:

– Ви, бува, не Пабло Пікассо?

– Так, це я! – Відповів художник.

– Послухайте, а чому ви не малюєте людей так, як вони виглядають насправді? – запитав колекціонер.

– Що? – Перепитав Пікассо.

– Чому ви не малюєте людей так, як вони виглядають? Я маю на увазі, що, якщо б ви намалювали мене, то око було б посеред чола, а ніс там, де має бути вухо. Це безглуздо, неправильно і не має нічого спільного з реальністю.

– Я все ще не розумію, – сказав Пікассо.

– Ну, гаразд, я покажу вам, що маю на увазі, – пробурмотів розсерджений колекціонер.

Він дістав з кишені свій гаманець, відкрив його і показав Пікассо фотографію:

– Дивіться, це моя дружина; ось як вона виглядає. Ось так і треба її зображати.

– О, я зрозумів, – сказав Пікассо з абсолютно серйозним виразом обличчя. – Ваша дружина дуже худенька і маленька, зростом приблизно десять сантиметрів.

Leave a Reply