fbpx

Що буде якщо все поділити порівну?

5 відсотків людей володіють 95-ма відсотками усього рухомого та нерухомого майна усього людства. І якщо в один прекрасний день в усіх людей забрати їх майно та розподілити між усіма порівну, то через 5 років ситуація буде та ж сама, що була на початку. Цю економічну гіпотезу я почув якось від одного з друзів. Цікаво? Так, цікаво, але нічого більше. Але через два роки…

Через два роки до моїх рук потрапила книга «Технологія життя. Книга для героїв», як одразу увійшла в мій особистий «золотий книжковий фонд». І саме в цій книзі я прочитав такі рядки:

«У ящик насипали кульки – дерев’яні та мідні – одного розміру. Закрили кришку. Почекали, відкрили. Як лежали вони там перемішаними, так і лежать. Знову закрили. Стали трясти ящик. Добре потрясли. Відкрили кришку і подивилися. Нагорі виявилися, в основному, дерев’яні. А мідні внизу.»

Помітили схожість між людьми з першої історії та шарами з другої? Що з цих історій ми можемо взяти для себе?

Щоб шар опинився зверху – йому достатньо бути легшим від інших, тобто мати іншу будову ніж інші шари. А ящик який постійно труситься вже зробить свою справу. Те ж саме і з нами, людьми – нам потрібно задатися питанням про свій сплав, відповісти собі чесно про міцність того матеріалу з якого зроблений наш характер.

Ми схожі на ті шари, а наш світ, що змінюється щосекунди, схожий на ящик, що трусять. Але у нас, на відміну від шарів, є можливість змінювати себе. І якщо мідний шар буде вгорі, то рано чи пізно він опиниться на самому дні. І якщо людину по блату призначили керівником, я характер людини (її сплав) не відповідає цьому положенню, то рано чи пізно ця людина займе своє природне місце в ієрархії. Хоча, можливо, цей приклад і не дуже вдалий, – адже ця ієрархія штучна. Але думаю ідею ви схопили…

Відкрию вам невелику таємницю: є два питання, які варто собі час від часу задавати. Просто зупинятися або хоча б уповільнюватися у вирії буднів та задавати собі ці запитання. Перше питання буде звучати так: «Чого я дійсно хочу?».

Здавалося б просте питання, а як важко інколи на нього дати відверту відповідь. Коли навіть ніхто вас не чує, і ніхто за вами не спостерігає. Буває важко віднайти власні бажання серед звалища бажань, що нав’язані суспільством, друзями, рекламою, фільмами.

Друге питання не менш важливе, але на те воно і є другим, бо його черга прийде, коли буде дана відповідь на питання перше. То ж коли ви дали собі відповідь на питання по істинні свої бажання, настав час запитати про ціну: «Що потрібно зробити для цього?». Відповівши на це запитання щиро ви побачите як потрібно буде змінити себе, змінити матеріал, з якого ви зроблені, щоб досягнути своїх істинних цілей.

Свого часу в блозі Радислава Гандапаса (тренера з ораторської майстерності та публічних виступів) я зустрів притчу, яка чудово доповнює тему сьогоднішнього посту.

«Прийшов якось молодий візир до султана і попросив дозволу слово мовити. І слово це було таке:

«О, великий, поглянь на вірного слугу твого. Я молодий, сильний, швидкий, відданий тобі. Але я всього лише п’ятий візир. І подивися на свого першого візира. Він старий, слабкий, повільний. І він перший візир! Поміняй нас місцями. Це буде справедливо».

«Зачекай», – сказав султан. – «Я бачу, на горизонті якусь куряву. Ти б поїхав, дізнався, що там».

П’ятий візир зрозумів, що це випробування, кинувся в сідло і з гиканням понісся за горизонт. Через годину він прискакав назад і доповів:

«Це йде караван, мій пане».

«Куди йде караван?» – Поцікавився султан. І знову молодий візир відправився в дорогу.

«У Бухару», – привіз відповідь він.

«А звідки?» – Поцікавився султан. Ще один рейс.

«З Каїра».

«Що везе?» … Кілька годин провів візир в сідлі, але у султана з’являлися все нові й нові запитання. І коли вже готові були впасти та п’ятий візир, і його кінь, до султана на старому мулі під’їхав старий підсліпуватий перший візир. Почалася довга процедура вітання.

«Зачекай», – сказав султан. – «Я бачу, на горизонті якусь куряву.Ти б поїхав, дізнався, що там ».

П’ятий візир посміхнувся, бо зрозумів, що і це випробування. Неохоче і мляво перший візир відправився в дорогу. Вже сутеніло, коли він повернувся і, віддихавшись, звернувся до свого султанові.

«Йде караван», – сказав він. – «З Каїра в Бухару, везе шовку, тридцять шість тюків. Планує продати їх в Бухарі по двадцять п’ять золотих за тюк. Караванник Саад готовий продати всю партію по двадцять. … Але це ще не все, мій пан, я домовився у Бухарі, що у нас заберуть всю партію по двадцять два ».

Мудрий султан подивився на п’ятого візира і запитав:

«Зрозуміло?».

«Зрозуміло», – відповів молодий візир, який отримав один з найбільш корисних уроків свого життя. Він стане першим візиром.»

Бажаєте бути першим візиром? Станьте ним спочатку всередині, а вже потім ви станете ним ззовні.

Що ви бажаєте в цьому житті отримати та яку ціну слід заплатити? Ви готові до такої ціни?

Leave a Reply