Інавгураційна промова Джо Байдена (текст, відео)

“Голове Верховного суду Робертсе, віцепрезидентко Харріс, спікерко Пелосі, лідере Шумере, лідере Макконнелле, віцепрезиденте Пенс! Мої шановні гості, мої співвітчизники американці!

Це день Америки. Це день демократії, день історії та надії, оновлення та рішучості. У горнилі століть Америці знову довелося пройти через випробування, і Америка прийняла цей виклик. Сьогодні ми святкуємо тріумф, але не кандидата, а справи – справи демократії. Народ, воля народу були почуті, і до волі народу прислухалися.

Ми знову дізналися, що демократія – це щось цінне, що демократія крихка, і в цей час, друзі мої, демократія тріумує. І зараз, на цій священній території, де лише кілька днів тому насильство спробувало похитнути саму підставу Капітолію, ми зібралися як єдина країна під Богом, неподільна, щоб здійснити мирну передачу влади, як робили це протягом понад два століття.

Дивлячись в майбутнє, в нашому унікальному американському стилі, неспокійні, сміливі, оптимістичні, ми звертаємо наші погляди на країну, якою, як ми знаємо, ми можемо бути та маємо бути.

Я дякую своїм попередникам з обох партій за те, що вони присутні тут сьогодні. Дякую їм від щирого серця. І я знаю стійкість нашої Конституції і силу нашої країни, як знає їх президент [Джиммі] Картер, з яким я розмовляв вчора ввечері, і який не може бути з нами сьогодні, але якого ми вітаємо за його довічне служіння.

Я тільки щойно дав священну клятву, яку давав кожен з цих патріотів. Клятву, яку першим дав Джордж Вашингтон. Але американська історія залежить не від когось одного з нас, не деяких з нас, а від усіх нас. Від людей, які прагнуть до більш досконалого союзу. Це велика країна, і ми чудовий народ. За століття бур і чвар, в війні та мирі, ми пройшли великий шлях. І великий шлях нам треба буде пройти.

Ми будемо прагнути йти вперед швидко і наполегливо, тому що нам треба багато чого зробити в цю зиму загроз та значних можливостей. Багато що зробити, багато вилікувати, багато відновити, багато побудувати й багато отримати. Мало хто в історії нашої країни стикався з такими проблемами або вважав свій час складнішим та важчим, ніж час, в який ми живемо. Вірус, який з’являється раз на століття, безмовно переслідує країну і за один рік забрав стільки життів, скільки було винесене за всю Другу світову війну.

Втрачено мільйони робочих місць. Закрилися сотні тисяч підприємств. Нами керує заклик до расової справедливості, якому вже 400 років. Виконання мрії про справедливість для всіх більше не буде відкладатися. Заклик до реагування виходить від самої планети, заклик, який не може бути більш запеклим і чітким, ніж зараз. Підйом політичного екстремізму, ідеї переваги білої раси, тероризму усередині країни, з якими ми повинні боротися і які ми переможемо.

Щоб подолати ці труднощі, відновити душу і захистити майбутнє Америки, мало одних слів. Потрібна найважковловима річ в демократії – єдність. Єдність. У новорічне свято 1 січня 1863 року Авраам Лінкольн підписав прокламацію про звільнення рабів. Поклавши перо на папір, президент сказав: «Якщо моє ім’я увійде в історію, то завдяки цьому акту. У ньому – вся моя душа».

У цей січневий день вся моя душа – в цьому. Вся моя душа. Згуртувати Америку, об’єднати наш народ, об’єднати нашу країну. Я прошу кожного американця приєднатися до мене в цій справі. Об’єднатися для боротьби з ворогами, з якими ми стикаємося – гнівом, образою і ненавистю. Екстремізмом, беззаконням, насильством, хворобою, безробіттям і безнадією.

Об’єднавшись, ми здатні на великі справи, важливі справи. Ми можемо виправляти помилки, надавати людям хорошу роботу, вчити наших дітей в безпечних школах. Ми можемо подолати смертельний вірус, відновити зайнятість, відтворити середній клас і зробити роботу захищеною, ми можемо забезпечити расову справедливість і можемо знову й назавжди зробити Америку провідною політичною силою в світі.

Я знаю, що в наші дні розмови про єдність можуть здатися комусь дурною фантазією. Я знаю, що сили, які поділяють нас, глибокі і реальні. Але я також знаю, що вони не нові. Наша історія була постійною боротьбою між американським ідеалом – що всі ми створені рівними – і суворою потворною реальністю – що расизм, націоналізм та страх розривають нас на частині. Ця битва вічна, а перемога в ній ніколи не буває непорушною.

За часів Громадянської війни, Великої депресії, Світової війни, 11 вересня, в боротьбі, попри на жертви й невдачі, наші “кращі ангели” завжди перемагали. У кожен момент часу серед нас перебувало досить людей, щоб рухати нас вперед, і ми можемо зробити це зараз. Історія, віра і розум вказують шлях. Шлях єдності.

Ми можемо бачити один в одному не ворога, а ближнього. Ми можемо ставитися один до одного з гідністю та повагою. Ми можемо об’єднати зусилля, перестати кричати й знизити градус. Тому що без єдності немає миру, тільки гіркота та лють, немає прогресу, тільки виснажливе обурення. Немає країни, а тільки стан хаосу. Це наш історичний момент кризи та виклику. І єдність – це шлях вперед. Ми повинні зустріти цей момент як Сполучені Штати Америки.

Якщо ми це зробимо, то я гарантую, що ми не зазнаємо невдачі. Ми в Америці ніколи, ніколи, ніколи не зазнавали невдач, коли діяли разом. Так і сьогодні, в цей час та в цьому місці, давайте почнемо все заново, ми всі. Давайте почнемо знову прислухатися один до одного, чути один одного, бачити один одного. Проявляти повагу один до одного. Політика не обов’язково має бути бурхливим вогнем, що знищує все на своєму шляху. Будь-яка розбіжність не повинна бути приводом для тотальної війни, і ми повинні відкидати культуру, в якій фактами маніпулюють або навіть фабрикують їх.

Мої співвітчизники-американці, ми не повинні бути такими. Ми повинні бути кращими за це, і я вірю, що Америка набагато краща за це. Просто подивіться навколо. Ми стоїмо в тіні бані Капітолію. Як уже згадувалося, завершеного в тіні Громадянської війни. Коли сам Союз буквально висів на волосині. Ми витримаємо, ми переможемо. Ми стоїмо та бачимо чудову [Національну] алею, де доктор [Мартін Лютер] Кінг говорив про свою мрію.

Ми стоїмо на місці, де 108 років тому, на іншій інавгурації, тисячі демонстрантів намагалися заблокувати хоробрих жінок, які боролися за право голосу. А сьогодні ми відзначаємо приведення до присяги першої жінки, обраної на загальнонаціональний пост – віцепрезидентку Камали Харріс. Не кажіть мені, що все може змінитися. Ми стоїмо на місці, де вічно покояться з миром герої, які віддали себе цілком і до кінця.

І ми стоїмо на місці, де лише кілька днів тому бунтівна юрба вважала, що вона може силою заглушити волю народу, зупинити роботу нашої демократії, вигнати нас з цієї священної території. Цього не сталося, цього ніколи не станеться, ні сьогодні, ні завтра, ніколи. Ніколи.

Я звертаюся до всіх, хто підтримував нашу кампанію: я схиляюся перед тією довірою, яку ви надали нам. Всім тим, хто не підтримував нас, дозвольте сказати наступне. Вислухайте нас, коли ми будемо рухатися вперед. Оцініть мене й моє серце.

Якщо ви так і не погодитеся, що ж, так тому і бути. Це демократія. Це Америка. Це право на мирну незгоду. І направляючі поручні нашої демократії – можливо, найбільша сила нашої країни. Якщо ви мене ясно чуєте, то розбіжності не повинні призводити до роз’єднання. І я обіцяю вам це. Я буду президентом для всіх американців, всіх американців. Я обіцяю, що буду боротися за тих, хто не підтримував мене, так само, як за тих, хто підтримував.

Багато століть тому святий Августин, святий моєї церкви, писав, що народ – це безліч, яка визначається загальними об’єктами їхньої любові. Спільними об’єктами їхньої любові. Що ми всі любимо, що визначає нас як американців? Думаю, що ми це знаємо. Це можливості, безпека, свобода, гідність, повага, честь й правда.

Останні тижні й місяці дали нам болісний урок. Є правда, і є брехня. Брехня, яку кажуть заради влади і вигоди. І у кожного з нас є борг і відповідальність як у громадян, як у американців, і особливо як у лідерів. Лідерів, які клянуться шанувати нашу Конституцію в ім’я захисту нашої країни. Для захисту правди і перемоги над брехнею.

Я розумію, що багато хто з моїх співвітчизників дивляться в майбутнє з острахом і хвилюванням. Я розумію, що вони хвилюються за свою роботу. Я розумію, що вони лягають спати ввечері і думають, дивлячись в стелю: «Чи зможу я зберегти свою медстраховку? Чи зможу виплачувати іпотеку?» Думають про свої родини, про те, що буде далі. Я обіцяю, що я це розумію. Але рішення в не в тому, щоб йти в себе. Щоб йти в конкуруючі угрупування. Не довіряти тим, хто не схожий на вас, або не поклоняються так, як ви, не отримує новини з того ж джерела, що і ви.

Ми повинні покласти край цій нецивільній війні, яка протиставляє червоне блакитному, сільське – міському, консервативне – ліберальному. Ми зможемо зробити це, якщо відкриємо наші душі замість того, щоб робити запеклими серця, якщо виявимо трохи терпимості і смирення, і якщо будемо готові поставити себе на місце іншого, як сказала б моя мама. Просто на хвилинку, уявіть себе на місці іншого.

Тому що ось що можна сказати про життя. Не має ніякого значення, яка доля вам дісталася. У якийсь момент вам потрібна рука допомоги. В інший час нас закликають протягнути руку допомоги. Так і повинно бути, ось що ми робимо один для одного. І якщо ми будемо поступати так, то наша країна буде сильнішою, буде більш процвітаючою, більш готовою до майбутнього. При цьому у наc все ще можуть бути розбіжності.

Мої співвітчизники-американці, у майбутній роботі ми будемо потрібні одне одному. Нам потрібні всі сили, щоб пережити цю похмуру зиму. Ми вступаємо, можливо, в найпохмуріший і смертоносний період вірусу. Ми повинні відкласти в сторону політику і нарешті вступити в боротьбу з цією пандемією, як єдина країна. Я обіцяю вам, як каже Біблія: «Увечері плач, а радість на ранок!». Ми пройдемо через це разом. Разом!

Друзі, всі мої колеги, з якими я працював в Палаті представників і Сенаті, зібралися тут, і ми всі розуміємо, що світ спостерігає за нами. Спостерігає за нами сьогодні. Тому ось моє послання тим, хто перебуває за межами наших кордонів. Америка пройшла випробування, і ми стали сильнішими. Ми відновимо наші альянси і знову будемо взаємодіяти зі світом. Щоб відповідати не на вчорашні виклики, а на завтрашні. І ми будемо вести за собою не тільки прикладом нашої сили, а й силою нашого прикладу.

Друзі, зараз час випробувань. Ми зіткнулися з атакою на нашу демократію, на правду, з лютим вірусом, з пекучою несправедливістю, системним расизмом, кліматичною кризою. Будь-яких з цих речей було б достатньо, щоб кинути нам серйозний виклик. Але справа в тому, що ми зіткнулися з усім цим відразу, що поклало на нашу країну одну з найбільших відповідальностей. Тепер на нас чекають випробування. Чи готові ми виступити?

Прийшов час проявити сміливість, тому що потрібно зробити дуже багато. І це точно, я вам обіцяю. Нашу роботу, вашу і мою, будуть судити по тому, як ми впораємося з цим каскадом криз нашої епохи. Опинимося ми на висоті? Впораємося ми в цей рідкісний і важку годину? Виконаємо чи свої зобов’язання і чи залишимо новий, кращий світ нашим дітям? Я вірю, що ми повинні це зробити, і я впевнений, що ви теж так вважаєте.

Я вірю, що ми напишемо наступну велику главу в історії Сполучених Штатів Америки. Американської історії. Історії, яка може звучати як пісня, яка багато значить для мене. Вона називається «Американський гімн». Там є один, особливо значимий, куплет – принаймні, для мене.

«Праця та молитви століть привели нас до сьогоднішнього дня. Що буде нашою спадщиною? Що скажуть наші діти? Дай мені знати в моєму серці, коли мої дні пройдуть, Америка, Америка, що я віддав тобі все, що міг».

Давайте додамо наші труди і молитви до історії нашої великої країни. Якщо ми зробимо це, то, коли наші дні пройдуть, наші діти і діти наших дітей скажуть про нас: «Вони віддали все, що могли, вони виконали свій обов’язок, вони зцілили розрізнену землю».

Мої співвітчизники-американці, я завершую тим, з чого я почав, зі священною клятви. Перед Богом і всіма вами, я даю вам слово. Я завжди буду відвертим з вами. Я буду захищати Конституцію, я буду захищати нашу демократію.

Я буду захищати Америку і віддам все, служачи вам. Думаючи не про владу, а про можливості. Чи не про особистий інтерес, а про суспільне благо.

Разом ми напишемо американську історію надії, а не страху. Єдності, а не роз’єднаності, світла, а не темряви. Історію порядності і гідності, любові і зцілення, величі і добра. Нехай це буде історія, яка буде направляти нас. Історія, яка буде надихати нас. Історія, яка через століття розповість про те, що ми відгукнулися на заклик історії, що ми не упустили момент. Що демократія і надія, правда і справедливість не померли на нашому віку, а процвітали. Що Америка забезпечила свободу у себе вдома і знову стала маяком для всього світу. Це те, що ми зобов’язані зробити заради наших предків, заради один одного і майбутніх поколінь.

Тому ми беремося за ці завдання нашого часу з цілеспрямованістю і рішучістю. Підтримувані вірою, рухомі переконаннями і віддані один одному та країні, яку ми любимо всім серцем.

Нехай Господь благословить Америку і нехай захистить Бог наші війська. Дякую, Америко!”.