Хай живе плагіат (як написати промову)

З дитинства батьки нас привчали до того, що брати чуже – це не гарно. Комусь просто говорили, а до кого це не ходило – то в дію йшли інші методи, яким, а ні руки, а ні попа не раділи.

Час йшов і ось ми дізналися, що у світі є не лише крадіжки речей, але й крадіжки ідей – плагіат. Тут теж діють як правила моралі, так і правила держави. Та як справа склалася з правами на ідеї, які поширюють оратори на публічних виступах?

Зазвичай про державне регулювання тут говорити зайве, адже, як правило, ідеї ораторів не нові – новою є подача або так зване упакування ідеї. І тут виникає може виникнути спокуса зробити те, що потім може стати чорною сторінкою в книзі вашої репутації. Перейдімо до конкретики.

Готуючи свій виступ, ми хочемо зробити його оригінальним та ефектним. Ми хочемо подати своїм слухачам цінні ідеї та зробити це та ефектно та ефективно. Тим у кого є гроші того щоб найняти спічрайтера (speechwriter – людина, що пише промови) завдання не є складним – платите гроші, а вже професіонал париться над промовою. А ось коли промову треба скласти вам, то чи варто скористатися досвідом інших ораторів?

Практика показує, що можна. Але тут бути дуже обережним. Розгляньмо кілька прикладів (ці приклади наводить Річард Доуіз у своїй книзі «Втрачене мистецтво красномовства»).

Погляньте та ці три цитати. Чи не перегукуються вони між собою?

«Ми робимо паузу, щоб запитати, що наша країна зробила для кожного з нас, і (по)ставити собі питання, що ми можемо зробити для неї натомість.»

«В ідеалі наші громадяни повинні менше піклуватися про те, що уряд може зробити для них, і більше цікавитися тим, що вони можуть зробити для нації.»

«Отже, мої співгромадяни-американці, не питайте, що ваша країна може зробити для вас; запитайте, що ви можете для неї зробити.»

Третя фраза вже давно стала класикою, що живе в серцях багатьох американців. Саме цими словами 20 січня 1961 року Джон Фіцджеральд Кеннеді підсумував свою інавгураційну промову.

Друга цитата взята з промови Уоррена Хардінга, яку він виголосив на національному зібранні республіканців 7 червня 1916 року.

Що ж, як бачимо, Кеннеді вдалося «підібрати» влучні слова, які вже були виголошені, і подати їх під іншим «соусом». Але це ще не все. Кому ж належить перша цитата?

А належать ці слова судді Оліверу Холмсу – молодшому, який використав їх у своєму виступі 30 травня 1884 року.

Все нове – це добре позабуте старе. Тут головний акцент зробіть на «добре позабуте». Бо якщо у своєму виступі ви скористаєтеся чужими напрацюваннями, про які всі ще пам’ятають, то розраховувати на бурхливі аплодисменти не слід. Ось приклад Раїси Богатирьової, чия промова дуже нагадує промову Стіва Джобса. Можливо, це і було так помітно, якби наслідувати мало відому промову. А ось Стіва Джобса на Ютубі переглянули уже кілька десятків (якщо не сотень) мільйонів людей. Тому… Коли плагіат креативний, то і не зовсім це крадіжка.